Вівторок, 17 вересня 2019, 06:13 RSS Export | Авторизація
Закрити
Логін
Пароль
 

Забули пароль?
інформаційний пульс Житомирщини

Афганістан: коли я повернусь...

15-02-2011, 09:38               
Когда я вернусь, за столом среди шума и гама,
Средь радостных лиц и залитых вином скатертей,
Увижу, наверно, зеленые флаги Ислама,
Сожженный кишлак... и убитых афганских детей.


Кожен наступний рік віддаляє нас від того жахливого десятка років, протягом якого мільйони радянських людей наражалися на смертельну небезпеку, ще десятки тисяч загинули, героями і зовсім безславно, під ворожими обстрілами, підірвавшись на міні чи заживо згорівши внаслідок падіння літака. Всі вони були нерозважливо кинуті чиєюсь владною рукою в саме пекло, ім’я якому Афганістан. На їхню долю випало воювати на чужій території, за чужими правилами, для відновлення чужого порядку і чужої справедливості. І все не в ім’я захисту інтересів своєї батьківщини, а заради задоволення політичних амбіцій деяких державних лідерів.

Сьогодні ми знову і знову звертаємося до афганської теми. Молоде покоління виховується на кінематографічних картинах, де часом з неприхованим цинічним натуралізмом постають сцени афганської війни. Між тим, серед нас є ті люди, хто став безпосереднім учасником боїв у горах Афганістану. В їх серцях до цієї пори живуть спогади про війну.

Для Віктора Волинця – сьогодні майора міліції, начальника Черняхівського відділення ДАІ – Афганістан почався так само, як і для багатьох інших молодих радянських людей. Він перебував у так званій команді 20а, призовники якої із самого початку повинні були нести службу за межами батьківщини.

– Коли нам запропонували їхати в Афганістан, - згадує Віктор Волинець, - то навіть відмітили, що ми маємо право відмовитися. Це був 1987 рік, тоді вже почали поговорювати про виведення радянських військ. Але для тодішніх молодих людей було чи не справою честі кинутися у саме пекло. Хотілося військової романтики, чого-небудь надзвичайного. Хіба в юні роки усвідомлюєш, що таке небезпека? Навпаки, здається, так би й кинувся сторч головою!

Оскільки Віктору Станіславовичу дозволяла освіта та водійське посвідчення, що лежало в кишені, його назначили водієм-автомобілістом. Учбовий центр, куди він потрапив знаходився в Північній Осетії у Владикавказі. Саме там протягом наступних 8 місяців солдатів підготовлювали до воєнних дій. А вже в червні 1988 року готових бійців відправляли на Ташкент, а звідти – у Шиндант.

Перше, що відчули новоприбулі на афганську землю, - неймовірну спеку. Клімат тут дійсно суворий: в літній день немає навіть і ковтка свіжого повітря, зате вночі стає настільки свіжо, що як раз би стала у пригоді кожушинка.

– Вимучені задухою в літаку, ми чекали, коли ж відкриється шлюз, - продовжує Віктор Станіславович. – Але коли його відкрили, легше не стало, навіть навпаки, нам здалося, що в літаку трохи прохолодніше, ніж зовні.

Їх висадили на військовому аеродромі. І перше, що кинулося у вічі – озброєні люди: з гранатами на поясах, у бронежилетах і з автоматами в руках. На нових солдатів чекав ще один сюрприз: в кінці аеродрому стояли великі баки, схожі на ті, з яких сьогодні розливають на вулицях квас. Але вони були наповнені гарячим чаєм. Кожен солдат займав чергу, щоб випити стакан обпікаючого в 40-градусну спеку напою. Виявилося, що пити сиру воду було категорично заборонено, оскільки на території країни лютувала дизентерія. Це згодом солдати навчаться охолоджувати воду в найспекотніший день і зберігати її прохолодною навіть під пекучим сонцем. А поки що вони задовольнялися окропом заради банального втамування спраги.

Шістдесят новоприбулих солдатів потрапили в окремий батальйон матеріального забезпечення, який складався з п’яти рот, дві з яких займалися перевезенням сухогрузів, інші три, так звані «наливнки», доставляли паливо та інші горючі речовини. Віктор Волинець потрапив у роту сухогрузів. У Республіці Афганістан військовим автомобілям відводилася вирішальна роль у забезпечення не тільки військ, але й мирного населення країни.

– Нам видали новенькі «Урали», їх ще називали «наташками», - усміхається Віктор Станіславович. – Автомобілі закріплювали окремо за кожним з водіїв, і з того моменту обов’язком останнього було самостійно доглядати за його станом. У нас існувало таке правило: моя машина не повинна мене підвести у вирішальну мить. Відтак, до цих питань ми підходили серйозно і без зволікань.

Віктор Волинець зізнається, що служба тоді сприймалася скоріше як робота. Їх автомобільна колона раз на тиждень доставляла сухогрузи маршрутом Кушка – Турагунді. Ця подорож займала 4 дні. Зазвичай виїжджали о пів на п’яту ранку, і колона з 50 машин рухалася за старшим зі швидкістю 40-50 км/год. Таким чином, за день колона проходила 140-150 км. Оскільки шлях був далеко не безпечним, кожному водію видавали бронежилети, але вони були настільки важкими, особливо у дорозі, що їх завжди вішали всередині на дверцята машин.

Не один раз у таких подорожах довелося потрапляти під обстріл. Бувало, машини підривалися на мінах. За ловами Віктора Волинця, якщо підстрілювали якусь машину, її потрібно було одразу ж ізолювати, не допустивши зупинки усієї колони.

– Одного разу на моєму «Уралі» сталася поломка. Його довелося буксирувати за допомогою «Кетла». В одному з населених пунктів звідки не візьмись вискочив хлопчина-підліток років 14. Він швидко сунув міну під днище «Кетла» і кинувся навтьоки. В ту ж мить прогримів вибух. На щастя, підірвана машина була броньована, тому її водій отримав легку контузію. Я теж не постраждав.

Убити «невірного» для ісламської віри – справа практично свята. Принаймні, ісламське писання обіцяє тому, хто це зробить, рай. Відтак навіть афганські діти, отримавши усілякі заохочування від дорослих, хваталися за зброю і боєприпаси так швидко, як тільки могли втримати їх у своїх руках.

І тільки декотрим з афганців було абсолютно однаково, «вірний» ти чи не дуже. Це власники так званих дуканів – невеличких будок-магазинів, де можна було придбати все – від цвяха до вертольоту, від столичної горілки до місцевих наркотиків.

Коли 15 лютого 1989 року було оголошено про вивід радянських військ з Афганістані, Віктору Волинцю потрібно було відслужити ще декілька місяців. Повернувшись на батьківщину, він за порадою рідних змінив солдатський мундир на міліцейський, влаштувавшись на службу в Державтоінспекцію.

– В Афганістані ми здружилися з одним хлопцем з Грузії. Після свого звільнення, він навіть залишився чекати закінчення моєї служби. Потім ми багато переписувалися, він приїжджав у гості. А згодом зв'язок якось утратився. Нещодавно ж я знайшов його по інтернету. Ми знову налагодили зв’язкок. Виявляється, він довго жив у Абхазії, а зараз живе десь під Москвою.

За офіційними джерелами, за 10 років афганської війни загинуло близько 15 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Однак справжнє число загиблих, як вважають деякі дослідники, набагато більше: радянські втрати за рік становили не менш 5 тисяч вбитими, тобто в середньому по 13 чоловік у день. Кількість поранених у середньому становила 18 тисяч у рік. Всього ж через Афганістан пройшло не менше 3 мільйонів чоловік, з яких 800 тисяч брало участь у бойових діях. Загальні втрати СРСР склали не менше 460 тисяч чоловік, з них 50 тисяч вбитих, 180 тисяч поранених, 1 тисяча зниклих безвісти.

Афгані – це, безумовно, біль. А ще – це сльози. Беззвучні сльози тих, на чиїх очах пішли з життя найближчі товариші, однолітки. Пекучі сльози матерів, сестер, дружин і наречених, що так не діждалися повернення своїх рідних з афганської війни. Вічна пам'ять тим, хто залишився назавжди на афганській землі! І слава тим, хто повернувся із самого пекла!..

Когда я вернусь, накуплю сыну кучу игрушек,
Но лишь автомат на прилавке забуду и танк.
Я очень устал от войны на камнях Гиндукуша,
Приснился бы дом... Да все вижу ночами Саланг.


Ольга Номерчук


 (голосів: 2)


Версія для друку




Додавання коментаря




Оксана КузьминаОксана Кузьмина:
Рождественская встреча
Вся наша жизнь соткана из упускаемых и упущенных возможностей. Была возможность встретить новый год в Австрии – музыкальной столице мира. Подвела поведенческая культура. Труба (в облике подруги из Германии) звала, а мне пришлось сидеть не в кресле самолёта, а за рабочим столом писать очередной отчёт.

Ілона БіланІлона Білан:
Зона вільної торгівлі: 17-й раунд переговорів завершено
19 травня 2011 року Верховна Рада України ухвалила постанову "Про рекомендації парламентських слухань на тему: "Про стан і перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС та Митним союзом", в якій підкреслюється, що першочерговим завданням на найближчу перспективу є завершення переговорів і підписання Угоди про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) як невід’ємної частини Угоди про асоціацію з ЄС.
Нагадаємо, що переговори щодо створення ЗВТ з ЄС розпочалися у лютому 2008 року після вступу України до СОТ і є досить непростими через низку проблем економічного характеру. Йдеться про умови доступу українських товарів та послуг на європейський ринок, квоти та перехідні періоди.

Світлана КонончукСвітлана Конончук:
Команда Януковича вдруге заходиться довкола "конституційної реформи"
Людині, обізнаній з українськими політичними обставинами, заголовок статті видасться дивним. Чому "вдруге"? Адже відомо, що Конституцію України вже змінювали принаймні двічі - у 2004 і 2010 роках. За цього не беремо до уваги нереалізовані спроби змінити Конституцію, що мали місце в період "владних змагань" між президентськими виборами - у 2005-2009 роки.

Ірина ЛукомськаІрина Лукомська:
Пенсійна реформа: як до неї мають ставитися політичні партії з огляду на свої партійні програми?
Пенсійна реформа, до якої українську владу підштовхує не так дефіцит Пенсійного фонду чи прагнення підвищити життєвий рівень пенсіонерів, як вимоги МВФ, спонукає поглянути на документи, від яких мали б "танцювати" учасники політичного процесу. А саме - на партійні програми. Фактично, саме ці стратегічні документи мають визначати як ставлення політичних гравців до ініціатив, пропонованих владою, так і напрям самих цих ініціатив.

Сергей СимоновСергей Симонов:
14-летняя житомирянка испытала шок, узнав о своей беременности
В конце 70-х годов Житомир облетела довольно неприятная весть: одна из 14-летних школьниц областного центра готовится стать матерью. Это было ЧП областного масштаба. Руководители городского отдела образования сразу же вызвали к себе "на ковёр" директоров школ, чтобы те, в свою очередь, провели с учениками разъяснительные беседы о последствиях ранних половых связей.

Ярослав ДовгополЯрослав Довгопол:
Незмінний лідер в Казахстані: особливості сучасного президентства
У Казахстані офіційно проголошена дата дострокових виборів президента країни - 3 квітня 2011 року. Відповідний указ підписав напередодні глава республіки Нурсултан Назарбаєв. Таким чином він відкинув "пропозицію народу і парламенту" провести референдум щодо продовження його повноважень до 2020 року, запровадивши "більш наближену" до сучасних демократичних стандартів процедуру – президентські перегони. Водночас, мало в кого залишається сумнівів, що саме цей кандидат матиме переважні шанси на перемогу.

Юлія ТищенкоЮлія Тищенко:
Пріоритети української модернізації: між Казахстаном і РФ?
У нинішньому політичному дискурсі стало правилом гарного тону говорити про потребу модернізації країни як загалом так і за окремими сферами економіки і політики. Сама теза про необхідність реформ і модернізації країни не викликає заперечень, адже реформи і модернізація економіки, соціальної сфери всі роки української незалежності незмінно перебувають на порядку денному. Упродовж новітньої 20-річної української історії ніколи не бракувало планів, концепцій, дорожніх карт реформ. Проте, не вистачало політичної волі, інституційних можливостей для їх реалізації.

Михайло ДімонтМихайло Дімонт:
Стій! Хто йде!?
Отже, вибори. Багато сказано про недосконалість виборчого закону. І це так. Про переваги, які отримують окремі учасники. І це також правда. Про зміну правил під час гри – і це вірно. А скільки ще буде сказано? Особливо після виборів…

Дмитро СкоропадДмитро Скоропад:
Українська система освіти - це плюс чи мінус?
Українські вузи підтверджують правило: не має більшого дурня, ніж дурень з вищою освітою, яка отримана в корумпованому навчальному закладі. Корупція у вищій школі торкнулась усіх етапів освіти: від вступних і випускних іспитів до заліків, дипломів, кандидатських та докторських робіт. Патології, пов’язані із плагіатом, формальними рецензіями, замовчуванням злочинів (наприклад, сексуальних домагань) і низьким рівнем викладацьких кадрів, що є нахабним обманом студентів, зустрічаються у кожному вузі.

Сергій ВікторовСергій Вікторов:
Естрадне мистецтво актуальне й сьогодні...
В наш час особливого значення набуває вирішення проблеми організації дозвілля та зайнятості підлітків та молоді, культурно-естетичного виховання молодого покоління при опануванні сучасного естрадного мистецтва, оскільки трансформаційні зміни, що відбуваються у сучасному соціокультурному просторі, зумовили споживання широкого пласта цього виду мистецтва - найпопулярнішого у молодіжному середовищі.

всі автори
Архів
«    Вересень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
В Житомире прошла выставка собак «Полесье-2012»У Житомирі відзначили День пасічникаЖитомирщина бере участь у виставковій акції «Барвиста Україна»У Житомирі підняли прапори на честь відкриття літніх Олімпійських ігор в ЛондоніУ Немиринцях відсвяткували Івана КупалаЖДУ ім. І. Франка вдруге випустив спеціалістів видавничої справиУ Житомирі пройшов фестиваль «Ковальська весна»У Житомирі відкрито нове інфекційне відділення для дітей
© 2010 "Житомирський Меркурій"
За повного або часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «Житомирського Меркурія» гіперпосилання на сайт – www.merkury.com.ua. – є обов'язковим.
Керівник проекту: Олександр Сичевський
E-mail редакції: mercury.zt@utel.net.ua
Інформація «Житомирського Меркурія» є інтелектуальною власністю СП «Видавництво «Меркурій». Редакція може не поділяти точку зору авторів статей. За зміст рекламної інформації відповідальність несе рекламодавець.
Про нас | Контакти | Реклама | Читайте у зручному форматі
Розробка сайту студыя дизайну Оригамі