Історія > Життя Піаніста номер один тісно пов`язано з Житомиром

Життя Піаніста номер один тісно пов`язано з Житомиром


10-03-2011, 11:21.
Наше старовинне місто пишається багатьма іменами видатних діячів культури та науки. Житомир подарував світові дві найвизначніші постаті, відомі людям багатьох країн: всесвітньо відомого конструктора космічних кораблів Сергія Павловича Корольова та всесвітньо відомого піаніста Святослава Теофіловича Ріхтера.

Це про нього писали: «Піаніст століття номер один». Його мистецтво порівнювали з найвидатнішими – Ференцом Лістом, Антоном Рубінштейном, Сергієм Рахманіновим.

Хоча більшу частину свого життя Ріхтер прожив у Москві, своїм корінням він тісно пов'язаний з Україною і саме з Житомиром. Тут він народився, тут провів декілька років у дитинстві, сюди майже щоліта приїздив до родичів у передвоєнні роки і по війні, вже будучи видатним піаністом. Житомиряни старшого покоління пам’ятають його концерти, дивовижне мистецтво великого творця за роялем.

Святослав Теофілович народився в Житомирі 20 (7) березня 1915 року. Його батько – Теофіл Даниїлович – був талановитим піаністом та органістом. Закінчив Віденську музичну академію, працював викладачем у Житомирському артистичному товаристві, а з 1916 року – органістом лютеранської церкви та викладачем консерваторії в Одесі. Мати – Ганна Павлівна Москальова – була художньо обдарованою, любила театр, займалась музикою.

До 6-ти років Свєтіка (як в дитинстві називали Святослава) виховували в Житомирі дід – Павло Петрович Москальов, сестра матері – Тамара Павлівна та хрещений батько – Микола Павлович, який працював завпедом у музичному училищі. Жили вони по вулиці Базарній, 39 (тепер вул. 1 Травня, 51).

В Одесі шестирічного хлопчика батько ознайомив з основами фортепіанного мистецтва. Проте Свєтік був хлопчиком з норовом , узяв у батька не більше десяти уроків, а далі заняття не пішли. «Років у вісім я почав пробувати рояль». Почав з програвання оперних клавірів опер Верді. Ще хлопчиком він знав напам”ять усі опери Вагнера. І вже у цьому виявилась геніальність цієї дитини. Ні в музичній школі, ні в училищі Ріхтер не навчався.

П”ятнадцятирічним юнаком Святослав, самоук, почав працювати акомпаніатором у музичному гуртку в Будинку моряків. Через два роки перейшов на роботу до Одеської філармонії, а з літа 1934 року – Ріхтер концертмейстер Одеського оперного театру. Мріяв стати диригентом. Його дивовижна пам'ять утримувала сотні сторінок оперної музики.

Влітку 1937 року Святослав вступив до Московської консерваторії. Професор Г.Г.Нейгауз, прослухавши цього 22-річного сміливця, який не отримав музичної освіти, захоплено сказав: «Ось учень про якого я мріяв усе життя!» Нейгауз дав рішучий поштовх творчій індивідуальності та особистості Ріхтера.
Уже окремі студентські виступи Святослава Ріхтера показали, що в його особі росте піаніст надзвичайного розмаху і можливостей.

Жив Ріхтер у Москві у дуже складних умовах, бо не мав постійного житла, ні власного інструменту для занять. З початком війни доля завдала йому важких ударів: у жовтні 1941 року його 69-річний батько в Одесі був розстріляний як німецький шпигун; в листопаді був заарештований, а затим висланий на Урал Нейгауз (теж німець); він пережив зраду матері, про яку до 1958 року не мав жодної звістки (а вона виїхала за кордон).

1942 рік – початок концертної діяльності Святослава Ріхтера. Його концерти відбувались один за одним. І кожен концерт – нова програма. У 1944 році Ріхтер блискуче закінчив консерваторію.

У 1945 році він став лауреатом Всесоюзного конкурсу музик – виконавців у Москві. З того часу життя артиста перетворюється у безперервний потік виступів без відпочинку і передиху..

У грудні 1945 року Ріхтер став лауреатом Сталінської премії. У 1955 році йому було присвоєно звання «Народний артист Російської Федерації». У квітні 1961 Ріхтер став лауреатом Ленінської премії. У березні 1975 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. У 1977 році Страсбурський університет обрав Ріхтера почесним доктором. У 1985 році він був нагороджений французьким орденом «За заслуги в галузі мистецтва та літератури». У травні 1992 році Оксфордський університет присвоїв Святославу Теофіловичу звання Почесного доктора музики. Як бачимо, він мав багато звань та нагород, але найвищою нагородою для Ріхтера завжди було визнання людей.

Святослав Ріхтер був організатором щорічного Міжнародного фестивалю «Музичні свята у Турені» (Франція, червень 1964 р.), традиційних «Грудневих вечорів» у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О.С.Пушкіна (Москва, грудень 1981 р.), літнього музичного фестивалю у Тарусі (Калузька обл., серпень 1993 р.).

Все життя Ріхтер був скромним, чесним, безкомпромісним, невибагливим. Ніколи не цікавився політикою. Проте ненавидів несправедливість і насильство. Він завжди допомагав гнаним владою діячам культури, їх мистецтву тим, що навіть у найважчі роки грав їх твори. (Виніс на естраду твори Шостаковича, Прокоф”єва, дружив з поетом Пастернаком, підтримував академіка Сахарова, письменника Солженіцина, віолончеліста Ростроповича та інше).

Розповідь про Святослава Ріхтера була б неповною, якщо не згадати про його талант живописця.

За своє довге творче життя Ріхтер дав понад три тисячі концертів, записав близько тисячі творів. Влітку 1986 року (у віці 71 року) він здійснив історичне турне від Новгорода на Далекий Схід до Хабаровська та від Хабаровська до Коломни. У 1988 році Ріхтер знову перетнув країну з заходу на схід, грав у десятках малих та великих міст України, Росії, Казахстану, Узбекистану, Киргизії.

Святослав Теофілович помер 1 серпня 1997 року. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Це був піаніст – універсал, який майстерно інтерпретував музику різних стилів, епох і народів. Його називали королем піаністів ХХ століття.

В пам'ять про нашого видатного земляка Житомирська філармонія з 1997 року започаткувала проведення Міжнародного фестивалю майстрів мистецтв пам”яті Святослава Ріхтера, який став традиційним. З 2002 року проводиться конкурс юних піаністів. До 85-річчя від дня народження Ріхтера в музичній школі №2 (де раніше містилося музичне училище, в залі якого він грав у 40-х – 50-х роках) була відкрита «Кімната пам”яті С.Т.Ріхтера» (поки що єдина в Україні).

У березні 2010 року нашій школі було присвоєно ім”я Святослава Ріхтера, тоді ж у видавництві «Полісся» вийшла з друку моя книга «Землякам про Святослава Ріхтера».

Неймовірних зусиль докладає Людмила Кочевенко, директор школи, щоб найближчим часом на будинку школи, як данина пам”яті нашому славетному земляку, нарешті була відкрита меморіальна дошка.

Усе своє життя Ріхтер був пов'язаний з Україною. І нам слід пам’ятати і пишатись тим, що цей талант народжений в Україні.

Алла Рябцова, викладач музичної школи №2 імені Святослава Ріхтера, спеціально для Інтернет-видання «Житомирський Меркурій»

Повернутися