Історія > Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото


3-10-2011, 12:23.
Цьогорічне 30 вересня, день Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії, увійшло в історію не лише Житомирщини, а й усього світу - цього дня у м. Радомишлі у садибі Богомолець-Шереметьєвих відкрився історико-культурний комплекс «Замок Радомисль», де міститься єдиний у світі Музей української домашньої ікони.

Ще п’ять років тому там, де зараз стоїть велична замкова споруда було «величне»… сміттєзвалище з тоннами непотребу.
Наполеглива праця подружжя Ольги Богомолець та Олексія Шереметьєва, відомих громадських діячів і меценатів, дала «Радомислю» нове життя.

Руїнами колишнього парового млина, який ще до середини 1960-х років справно працював на південно-західній околиці Радомишля, родина Богомолець- Шереметьєвих зайнялася 2007 року. Вибір не випадковий - є свідчення, що деякий час у давнину ці землі належали Шереметьевым — древньому боярському (з 1706 року - графському) роду, який має спільного з російською монархічною династією Романовых основоположника - боярина Андрія Кобилу (14 століття).

Та не менш знакова ця місцевість і для української історії: 1612 року за ініціативи Єлисея Плетенецького - архімандрита Києво-Печерської лаври - у Радомишлі було засновано першу в Центральній Україні паперову фабрику — саме там, де потім був побудований млин, а нині формується музейна експозиція. Вироблений тут папір повністю забезпечував потреби Лаврської друкарні упродовж 17—18 століть, а потужності Радомишльської папірні у перші вісім років її існування дозволили ченцям-друкарям видати книг більше, аніж всі інші друкарні тодішньої України.

Папірня працювала приблизно до середини 18 століття. На її руїнах у 1902 році постає нова промислова споруда - млин, спочатку - паровий, згодом - переведений на електрику. Після Другої світової війни він виявився занедбаним і фактично повторив долю папірні — доки за нього не взялися Ольга Богомолець та Олексій Шереметьев.

За чотири роки було фактично заново зведено споруду, яка є різноплановим комплексом - тут і музей, і концертна зала, і міні-готель, і трапезна. Крім того, поступово формується дендропарк навколо закладу - із вигадливими містками, джерелами, що б'ють просто із-під землі, затишними стежками і міні- скульптурами. Вхід до музею охороняють середньовічні кам'яні лицарі, а на стежках парку схиляють голови янголи. На місцевому озерці, схилившись над книжкою, пливе у вічність на кам'яному човні кам'яний же Єлисей Плетенецький. Скульптуру цю за 150 днів із габро та лабрадориту виготовив канадський скульптор Влад Волосенко. Освятили і відкрили композицію у 2009 році з нагоди З65-ї річниці смерті архімандрита.

Основа експозиції - це українські домашні ікони із приватної колекції Ольги Богомолець. Зібрання було сформоване упродовж понад 15 років і зараз нараховує більше 5 тис. ікон. До нього входять образи, які писалися для домашнього вжитку народними майстрами і прикрашали житла українців протягом ХІV-ХХ століть. Зали розповідають не тільки про ікону як таку, але й про її долю в житті українського народу.

Колекція систематизована по регіонах України, в кожному з яких народний іконопис мав свої оригінальні особливості, починаючи з манери виписування ликів святих і закінчуючи кольором фону. Розмаїття видів та тематик велике: тут і ікони-складники, з якими гуцули прямували на полонину влітку, і образи, створені на склі, і лики святих - покровителів шлюбу чи заступників конкретної родини, і ікони, які охороняли козаків під час походів, і зображення «рідкісних» святих, котрі відповідали за ту чи іншу сторону життя простої родини.

Серед унікальних експонатів можна побачити кам’яну різьблену ікону Миколи Чудотворця ХІХ ст., гуцульські складні та подорожні образи, ікони, виготовлені з дерева, вилиті з металу, писані на шліфованій слюді, на склі.

Святі експонати музею, як запевняє Ольга Богомолець, здатні творити чудеса: «Якщо покласти руку на ікону Миколи Чудотворця ХІХ ст., помолитися і будь-що попросити, бажання обов’язково збудеться».

Пані Ольга наголошує, що всі ікони куплені на «барахолках»: «Я принципово не купую ікони у людей, з домівок. Усі ці ікони були викинуті, бо стали непотрібними своїм господарям».

Коли слухаєш розповідь про подію, що передувала початку колекціонування, мимоволі мороз іде шкірою. «Я не думала, що буду колись колекціонувати ікони, - ділиться спогадами Ольга Богомолець. - Я йшла через Сінний ринок. Стояла калабаня - під ногами було брудно і мокро. Всі люди ступали-хляпали на якусь дошку. Коли я мала ступати на неї, побачила, що це зовсім не дошка: з бруду на мене дивляться два ока.

Хоч це було 15 років тому, я, як сьогодні, пам’ятаю свої почуття. Я завмерла, стоячи на одній нозі - розуміла, що не можу туди стати. Піднявши дошку, я побачила, що це абсолютно спотворена ікона. І я купила цю ікону. Продавець загорнув образ в газету, взявши її під пахву, я пішла. Йшла і думала: що я зробила, чому я це зробила… Але інакше я вчинити не могла…

А ще через рік абсолютно випадково я купила ікону святого Устиміана, якого ставили на розум дітям».

Серед інших ікон багатої колекції виділяються обрядові. Довжина дощечок, на яких написані ці образи, 48-52 см. Про що вам нагадують ці розміри? Це розміри новонародженого. Як розповіла інвціатор та фундатор музею домашньої ікони, за розміром щойно народженої дитини вирізали дошку, а потім на ній малювали образ покровителя або сюжет свята, в яке народилося дитя.

«А ось ікона «Богородиця-Неопалима Купина». До неї молилися, коли була пожежа, - пояснює пані Ольга, - але пожежа не зовнішня, а внутрішня - злість. Якщо людина гнівалася, вона молилася до Богородиці, аби утримати спокій, внутрішню гармонію».

Є в музеї і специфічні ікони-книги, за якою неписемні люди вивчали житія святих.

Сходові переходи виводять відвідувачів «Радомишльської папірні» до просторої кімнати урочистостей зі скульптурами, іконами та затишною атмосферою старовинного маєтку. Ще нижче – музична зала на 150 місць, акустичні можливості якої - на рівні кращих європейських взірців: все створювалось і випробовувалось спеціально для проведеннях музичних вечорів.

Замок «Радомисль» бере участь у проекті «Віа Регія – Україна – культурний шлях Європи». Ця програма реалізується у партнерстві з обласними та районними державними адміністраціями, історико-культурними та туристичними об’єктами Київської, Житомирської, Рівненської, Львівської, Волинської областей за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» і створена для культурного обміну з країнами Європи та сприяння зближенню з ними. Для туристів, що прибуватимуть в Україну, в тому числі й на Євро-2012, видаються каталоги та путівники, куди увійде інформація про культурно-історичні об’єкти трьох міст нашої області – Житомира, Новограда-Волинського, Радомишля.

Почесні гості свята, а серед них - етнограф, доцент кафедри фольклористики Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олексій Доля, юрист, заступник Глави Адміністрації Президента України Марина Ставнійчук, доктор філософських наук, професор, культуролог Валерій Бітаєв, політик, громадський і культурний діяч Олесь Доній, професор кафедри архітектури Української академії мистецтв, архітектор Лариса Скорик - говорили про духовне відродження України, яке неможливе без таких її патріотів і меценатів, як Ольга Богомолець.

Після повноцінного функціонування «Радомишльської папірні» до неї можна буде завітати не на кілька годин, а на кілька днів: гостям тут запропонують затишні номери. До того ж відновлено трапезну із прадавньою піччю-каміном, до якої вбудовано місткість для приготування страв на 50 літрів. А в одному із приміщень планується реконструювати технологію виготовлення паперу з рослинної сировини, відвідувачі зможуть власноруч виготовити «персональний аркуш» на згадку про Радомишль.

А ще в замку живе жабка Гертруда. Хтозна, можливо, коли-небудь до «Радомисля» прискакає принц на баскому білому коні, від чарівного поцілунку якого Гертруда стане прекрасною царівною…

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото

Замок Радомисль - Середньовіччя на сучасній Житомирщині. Фото


Ірина Коник, інтернет-видання «Житомирський Меркурій»

Повернутися