Історія > Баранівському фарфоровому заводу – 210 років

Баранівському фарфоровому заводу – 210 років


2-03-2012, 15:20.
У березні цього року виповнюється 210 років з часу заснування Баранівського фарфорового заводу.

Наприкінці XVIII століття на Українському Поліссі почало зароджуватися порцелянове виробництво. Заснували його брати Михайло та Франциск Мезери. Саме в Баранівці Михайло купив землю 320 квадратних метрів, з кількома будинками, кухонним флігелем, погребом та сараєм за 50 злотих у магнатів Любомирських-Валевських і організував перше українське порцелянове виробництво.

В березні 1802 року фабрика почала працювати.

Вироби були настільки гарні, що на них звертали увагу навіть царі. При Олександрові I у Петербурзі були представлені вази з царським вензелем. А в 1825 році фабрика отримала право помічати свої вироби імперським державним гербом, що було своєрідним знаком якості.

Збереглися відомості про те, що у 1822 році було виготовлено одинадцять тисяч тарілок та понад вісімнадцять тисяч інших виробів, у 1828-му — 10,6 тисячі тарілок, 16,2 тисячі пар чашок, 23 тисячі інших виробів. Шкала цін у той час була такою: тарілки — від 72 копійок до 1 рубля 45 копійок, чашки — від 7 рублів 50 копійок до 36 рублів (пара), чайники — від 60 копійок до 18 рублів, ваза — від 5 рублів 40 копійок до 45 рублів. Білий сервіз коштував 42 рублі, з золотими прикрасами — від 87 до 240 рублів.

Цікаво, що столовий посуд виготовлявся лише в гарнітурах. Окрім глибоких, мілких, десертних, пиріжкових тарілок, вази для супу, двох мисочок для оселедця, салатника, до них входило п’ять блюд різної величини, підливник, «соустерин», глечик для компоту з кришкою. Ось скільки тоді було потрібно порцеляни для того, щоб сервірувати стіл «за повною програмою»! У 1838 році польський письменник Юзеф Крашевський у листі до батька в село

Омельне Луцького повіту хвалився, що з Баранівки для нього привезли вазу, салатник, 18 глибоких і 54 мілких тарілей, дві кухонні дощечки, стільки ж мисочок і сільничок.

«При въезде в местечко Барановку видна група строений, имеющих в совокупности вид помещичьей усадьбы,- это фарфоровая фабрика Мезеров. Она расположена под лесом на реке Случь, в одной версте от местечка... Глина вывозилась из-под деревни Кашперовка, что в 12 верстах от Барановки...»

На початку ХХ століття випуск столового посуду і ваз становив понад півтора мільйона штук. Наприклад, чайники виготовлялися такі: «Рафаель», «ріпка», «грань», «широка грань», «рококо», «чайник з каскою», «чайник водний», «чайник доливний», «чайник для шинку». «Конде і троянда», «Отелло і Мірель», «Рафаель» — назви молочників. Блюдця і чашки класифікувалися так: «гладенькі», «конічні», «манжет», «гавіленд», «паризькі», «американські», «гранчасті». А діапазон збуту визначався гаслом: «По всій Росії і Сибіру».

Придбавши фабрику у приватну власність, комерсант Грипарі так визначив головний напрям її діяльності: «Впровадження іноземних найновіших моделей вишуканих фасонів, щоб кожен з покупців міг за невисоку плату придбати виріб, який нескільки не поступатимється за міцністю, прозорістю і обробкою декорації дорогому закордонному аналогу».

Грипарі відрядив сина Петра стажером на одне з найпередовіших у той час в Європі керамічних підприємств — у Лімож (Франція). Натомість звідти запросив на роботу фахівця з проектування форм посуду та художника з розпису фарфору. Увагу колекціонерів з усього світу приваблювала порцеляна з Баранівки на міжнародних виставках: у Венеції (1910 рік), Римі (1911 рік), Барселоні (1913 рік), Лондоні (1913-1914 роки).

Фабрика переживала спади й злети. Виробляла і цеглу, і канлізаційні труби, кількість працівників скорочувалась до півсотні.

У фабрики є музей, який працює з 1952 року. Там зберігаються зразки продукції, яким десятки і сотні років.

Інтернет-видання «Житомирський Меркурій»



Повернутися