Історія > 21 липня виповнюється 105 років з дня народження поета, родом із Житомира, Олега Ольжича

21 липня виповнюється 105 років з дня народження поета, родом із Житомира, Олега Ольжича


18-07-2012, 15:49.
Олег Ольжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба) — український поет, археолог і політичний діяч, син Олександра Олеся.

Побачив світ Олег 21 липня 1907 року в родині житомирянки Віри Свадковської, на той час студентки Бестужівських курсів у Петербурзі, і подаючого великі надії поета - студента Харківського ветеринарного інституту Олександра Кандиби, який згодом увійде в літературу під ім'ям Олександр Олесь.

Олександр Іванович до нестями любив сина, ніжно називав його Лелекою, присвячував йому вірші, проте бачив його не часто, заклопотаний пошуками роботи. Віра, залишивши сина на руки матері, виїхала до Петербурга, щоб продовжити навчання. Весь цей час маленький Олег виховувався у бабусі і дідуся.

Перебування Кандиб у Житомирі закінчилося у серпні 1909 року, коли вони виїхали до Києва, де нарешті батько влаштувався на роботу за професією. Із спогадів батьків відомо, що з трьох років Олег почав читати, а маючи п'ять літ, написав п'єсу на три дії - з козацьких часів.

Бурхливі події 1917 року перевернули мирне усталене життя. Ніжний лірик Олександр Олесь був втягнутий революційним вихором у політичне життя. Невдовзі йому запропонували посаду культурного аташе УНР в Будапешті. Ще через певний час виїхала за кордон і Віра з сином. Оселилися вони у Чехословаччині, де знайшли притулок багато учасників визвольних змагань за незалежність України.

В емігрантському середовищі О. Ольжича захоплює українська національна ідея. У 1929 році він вступає до організації Українських Націоналістів й одразу стає її провідним діячем. Організовує «Культурну реферантуру ОУН», яка налагодила випуск легальних і нелегальних видань українських націоналістів, об'єднала довкола себе чимало відомих діячів культури та мистецтва.

Успішно завершивши престижний Карловий університет в Празі, де студіює археологію. О. Ольжич захищає докторську дисертацію. Молодого вченого запрошують читати лекції до Гарвардського університету в США. Дбаючи про організацію українського наукового життя за кордоном, О. Ольжич, разом з іншими науковцями, засновує там Український науковий інститут Америки. Водночас з'являються дві поетичні збірки О. Ольжича: «Рінь» (1935) і «Вежі» (1940), які засвідчили його непересічний талант.

Як поет і публіцист О. Ольжич пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації. В одній із статей він писав: «Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться уже ніяких фізичних ударів». На його переконання, за словом завжди має йти діло. Саме тому після тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками Житомирщини, О. Ольжич у складі похідних груп ОУН вирушає в Україну, береться за організацію підпілля, на яке покладалося завдання розбудувати українське життя в умовах окупації. Протягом липня-вересня 1941 року доля закидає О. Ольжича в Житомир. Тут під його керівництвом створюється редакція газети «Українське слово», очолювана Іваном Рогачем.

Перегляд колишніх планів міських забудов, бесіди із старожилами дозволили встановити адресу О. Ольжича в Житомирі. Він мешкав у будинку на Лермонтовській вулиці. 13. Тут же містилася й редакція «Українського слова». В середині вересня 1941 року О. Ольжич з побратимами переїздить до Києва (хоча ще до початку жовтня газета продовжувала друкуватися в Житомирі). Після цього О. Ольжич більше ніколи не бачив міста свого дитинства. З берегів Тетерева він пішов у вічність. Великий патріот України загинув у застінках гестапо 10 червня 1944 року.

Будинок, де народився О. Ольжич, як і багато інших меморіальних будівель у Житомирі, декілька років тому знесли. Будинок. в якому мешкав О. Ольжич в липні-вересні 1941 року на Лермонтовській, - у жалюгідному стані.

До 100-річчя О. Ольжича в Житомирі проведено міжнародну науково-краєзнавчу конференцію: «Українська державність: історія і сучасність», його ім'я тепер носить Житомирська обласна наукова бібліотека. Планувалося встановити в Житомирі й пам'ятник О. Ольжичу, але завершилось, як завжди, лише обіцянками.

За матеріалами інтернет-видання «Історія Житомирщини»

Повернутися