Суспільство > Брати Капранови: "Політики та бізнесмени гірші за відьм і вовкулаків"

Брати Капранови: "Політики та бізнесмени гірші за відьм і вовкулаків"


23-08-2011, 19:53.
На Фестиваль Вуличних барабанщиків «ВулБа’2011», що з 19 по 21 серпня проходив у лісі поблизу села Дениші Житомирського району, завітали гості зі столиці — слем-поет Артем Полежака та українські видавці, письменники, публіцисти, громадські діячі брати Капранови.

Віталій та Дмитро Капранови — постаті неординарні як в українській літературі, так і громадському житті країни. Користуючись нагодою, «Житомирський Меркурій» взяв у видавців коротке ексклюзивне інтерв’ю.

Брати Капранови: "Політики та бізнесмени гірші за відьм і вовкулаків"

― Скажіть, будь ласка, з якою метою ви завітали сьогодні на Житомирщину?

Нас сюди запросили. Маємо такий недолік ― ми не вміємо відмовляти, особливо, коли запрошення щирі. До нас прийшли і кажуть: поїхали в ліс, почитаємо хорошим людям вірші. Ну як тут не погодишся?

На подібних заходах ми отримуємо колосальний заряд енергії. 14 вересня у Львові буде фестиваль «Країна мрій», і там ми отримаємо заряд, якого нам вистачить до Нового року. Ти настільки заряджаєшся від людей! Отримуєш від них мегаджоулі енергії, які пруть з народу, як з атомної станції.

― В якому становищі сьогодні в Україні знаходиться видавнича справа?

Видавнича справа в Україні зараз знаходиться в не дуже гарному становищі.

Сьогодні тут, на «ВулБі» зібралися щирі люди, і, хоч навкруги ліс, таке враження, що це дійсно цивілізація. А в Києві… Там начебто і автобуси, і метро, а таке враження, що ти в лісі, тому що нікому ні до кого нема діла. Там пустка, хоча багато людей, бо всі самі по собі, всім на все плювати. Така порожнеча зараз і у видавничій справі.

Криза не жартує, люди копійки рахують. Тому для митців зараз найкраще нести свою творчість безпосередньо у народ. Слава Богу, що сьогодні є така можливість. От Артем Полежака, до речі, якраз яскравий приклад того, як людина йде прямо до людей. Ну скажіть, будь ласка, якби книжка з віршами Полежаки лежала в магазині на полиці, хто б її купив? А ось тут Артем завойовує серця прямо, безпосередньо. Колись так і кобзарі робили: йшли-йшли, а коли помічали село, заходили туди й грали. Людям сподобалось ― налляли чарку, не сподобалось ― дали на горіхи. Сьогодні ми фактично кобзарюємо. З одного боку, це, начебто дивно, адже останніх кобзарів, якщо я не помиляюсь, розстріляли ще в 30-х роках, а з іншого ― ми розуміємо, що протидіяти «Шреку» і «Піратам Карибського моря» можна тільки так. Ми ніколи не зможемо зняти блокбастер за мільярд доларів, але можемо прийти до людей, як не зможе це зробити, наприклад, Спілберг. Говорити з людьми про те, що їх цікавить і дивитися в їхні очі ― це найголовніше. Нам здається, що мандрівний спосіб життя літератури, Слава Богу, повертається. Нормально, коли бачиш, для кого ти працюєш, коли ти вдячність відчуваєш прямо з погляду, а не рахуючи копійки в касі.

Брати Капранови: "Політики та бізнесмени гірші за відьм і вовкулаків"

― Але чи є перспективи у видавничого бізнесу?

Видавнича справа завжди була «перспективною». Згадайте Івана Федорова. Коли український першодрукар помер, описали його майно, але ні грошей, ні майна Федорова не вистачило на те, щоб погасити його борги. Отож, як бачимо, видавнича справа від народження була «перспективною». Такою і буде.
Якщо ви запитаєте художника, скільки він витратив грошей на мольберт і фарби, а він зможе те порахувати, це вже не художник. А книжки видаються, бо інакше не можна.
Коли ти щось доносиш до людей, а вони тобі дякують і запитують, що в тебе є ще, ― оце, напевне, найбільша подяка, яку може отримати сучасний видавець. …На превеликий жаль.

Я не буду вам довго розповідати про наше законодавство та уряд, тому що не хочеться вживати нецензурну лексику, а тут без неї ніяк… Розказати, як все погано, це ж не фокус. А от сказати, що треба робити за таких умов…

― Над чим ви зараз працюєте?

На щастя, зараз ми відпочиваємо. Ми щойно закінчили писати і здали до друку новий роман. Наивається він «Щоденник моєї секретарки». Дуже цікавою є історія народження теми твору. Колись у нас в офісі працювала одна секретарка, яка вела особистий щоденник. Якось ми випадково натрапили на нього і прочитали там геніальну фразу: «Сьогодні Віталій Віталійович пригостив мене яблучком, але я його не взяла, бо вважаю, що ми ще не в таких стосунках, щоб можна було взяти собі яблучко». Ми спочатку здивувались і посміялись, але потім подумали: на вулиці ХХІ століття з усім його цинізмом та аморальністю, але ще досі є люди, дівчата, як це не дивно, які не можуть взяти яблучко від людини, тому що вона ще не дуже добре знайома їй.

Ми спробували глянути на Україну ― Україну бізнесову, гламурну, політичну, Україну, яка живе грошима, зв’язками та інтригами ― незакаламученими очима такої чистої людини.

«Щоденник моєї секретарки» — спроба нормального, не цинічного, а саме нормального погляду на те, що нас оточує. Подивимось, як на цей твір відреагують читачі, адже це не містика, яку ми пишемо зазвичай. Там немає жодної відьми, жодного вовкулаки, хоча люди, які є героями роману, значно гірші за відьм і вовкулаків — це політики, бізнесмени. Але в цьому середовищі є наш агент, який ходить коридорами влади і фіксує все, що там відбувається, аби ми з вами могли подивитися, як воно є насправді. Герой роману — звичайний бізнесмен, який, завдяки знайденому щоденнику дівчинки, раптом починає дивитися на світ іншими очима й бачить все по-новому, бо, коли людина крутиться постійно в бізнесі, її око замилюється. Вона й добро від зла не відрізняє, і правду від брехні. І тут раптом людину пробило, і вона починає бачити речі такими, якими вони є насправді.

Наступного тижня ми вже заберемо роман з друкарні. Тож незабаром усі бажаючі зможуть прочитати «Щоденник моєї секретарки».

Ірина Коник, інтернет-видання «Житомирський Меркурій»


Також про фестиваль «ВулБа’2011» читайте у статтях «Під Житомиром встановили рекорд безперервної гри на барабанах», «Першу "барабанну поезію" на диск Полежака записав саме у Житомирі» та дивіться фоторепортаж.

Повернутися