П’ять віршів Михайла Ялового – це п’ять вікон у душу одного з найяскравіших українських поетів “розстріляного відродження”. У цій статті ми зазирнемо у цей поетичний світ і відчуємо пульс його поезії.
Про Ялового
Михайло Омелянович Яловий – видатний український поет, прозаїк і драматург, який належав до покоління “розстріляного відродження”. Його творчість стала невід’ємною частиною української літератури ХХ століття, а трагічна доля – символом репресій проти української інтелігенції.
Народившись 5 червня 1895 року в селі Дар-Надежда, тепер Харківської області, в родині волосного писаря, Михайло Яловий здобув освіту в гімназії, а потім вступив на медичний факультет Київського університету. Однак, незабаром літературні заняття почали переважати над медичними, що визначило його подальший шлях.
Свою літературну діяльність він розпочав на початку 1920-х років. Яловий став одним із засновників “Ударної групи поетів-футуристів”, а згодом активно долучився до літературного угруповання “ВАПЛІТЕ”. Його творчість відзначалася глибиною думки та експериментами з формою. Поет створив численні поетичні збірки, прозові твори та драматургічні твори, які розкривали соціальні проблеми та вічні питання буття.
Проте, як і багато інших українських інтелектуалів, Михайло Яловий зазнав репресій сталінського режиму. У 1934 році його заарештували, а у 1937 році розстріляли в Сандармоху. Попри трагічну долю, творчість Ялового стала яскравим свідченням незламності українського народу.
У своїх творах він проявляв глибокий патріотизм, щиру любов до України, соціальну критику та філософські роздуми про сенс життя і свободу. Серед основних творів поета – поетичні збірки “Вершники”, “Осінь”, “Кораблі”, романи “Цвіт яблуні”, “Іван”, “Життя і смерть Івана Вишневеського”, а також драматичні твори, такі як “За двома зайцями” і “Зачарована десна”.
Михайло Яловий залишив по собі спадщину, яка і досі надихає нові покоління читачів і дослідників, що підтверджує його значення в українській літературі ХХ століття.
Вірші Михайла Ялового
Поезія Михайла Ялового мала значний вплив на розвиток української літератури. Він був одним із засновників нових літературних течій, таких як футуризм. Його творчість стала взірцем для наступних поколінь українських поетів.
Не чіпайте,
Не чіпайте мене сьогодні.
В моїй душі вогонь,
В моїй душі –
Відблиски
Тисячолітніх змагань,
Загадані
Міліонними поколіннями…
Коли червонокрилі натовпи
Захльобують виямки вулиць, –
Плачуть розколисані, наелектрені струни,
Кудляться розбуджені омайданені звірі.
Рвуться закляклі болі.
З аговним посвистом
Змітаються віки космічною мітлою, –
Висмикнутий з нетрів минулого,
Я – засліплено голий.
Не чіпайте мене,
Оголеного.
Я не піду на похорони старого світу,
Я не буду співати йому marche funebre, –
Скривавлений прапор встромлю собі в груди
І знову кинуся в бій,
І знов піду я вперед.
У світовому етері розтану
І атомом душі відчую глибину міріад. –
Ах, нидіти я не стану, не стану я,
Я сплету життя своє з червоних гірлянд.
Злотисто-осінніх скиглень
Не треба –
Позападали вже ями в моїй душі: –
На весняному життя гребні
Лише буяє радість скиглень…
Залізо і криця спалили
Двадцятип’ятилітні квіти,
Витруїли морок
Минулих поколінь: –
Ах, так не треба ж, не треба
Злотисто-осінніх скиглень.
Вимученими стежками
Прийшов я зі степу,
Щоб запалити
Загаслу ватру
Ваших душ. –
Я не доріс ще,
Але в руках я маю
Певну мапу,
Щоб дати вам
Льодовий душ.
Бруд заялозених образів
На смітнику поколінь
Безважне вимести
Прийшов я –
Хто стане
На шляху мені,
Той візьме на голову
Камінь.
Вогненне слово
Прийдешніх днів
Розкрило замкнені уста –
Ручайком джерельних вод
Над безоднею мінус
Стоїть потойбічности
Хрест.
Творчість Ялового, попри трагічну долю, продовжує надихати нові покоління та залишає глибокий слід в українській літературі. Його поезія є не лише художнім, а й історичним документом, що відображає дух часу та боротьбу українського народу за свою ідентичність і свободу.