Еней – центральний герой епічної поеми Публія Вергілія Марона “Енеїда”, написаної в 29–19 рр. до н.е. Для римлян він був не просто троянським воїном, а прабатьком римського народу, предком роду Юліїв і символом ідеального римського громадянина. Вергілій створив образ Енея як уособлення головної римської чесноти – pietas (благочестя, обов’язок перед богами, батьківщиною та родиною).
Еней – людина обов’язку (pietas)
Найвідоміший епітет Енея у поемі – pius Aeneas (“благочестивий Еней”). Це слово повторюється понад 40 разів і є ключем до розуміння характеру героя. Він виконує свій обов’язок навіть тоді, коли це надзвичайно важко:
- рятує з палаючої Трої батька Анхіса на плечах і сина Асканія за руку (книга II);
- після кораблетрощі на березі Лівії насамперед дбає про своїх людей, полює, щоб нагодувати їх (книга I);
- спускається в підземне царство, щоб зустрітися з тінню батька і дізнатися про майбутнє Риму (книга VI).
Цитата:
«Я – благочестивий Еней, що несу з ворогом разом по морю
богів моїх домашніх, і слава моя сягає неба» (I, 378–380).
Еней – вождь і батько-засновник
Вергілій показує Енея не як індивідуального героя-одинака (як Ахілла чи Одіссея), а як людину, відповідальну за долю цілого народу. Він постійно думає не про особисту славу, а про майбутнє своїх нащадків і заснування нової батьківщини.
Після смерті батька Анхіса він повністю бере на себе роль патріарха:
«Я ж бо, що батьком був Анхісом, тепер сам батько народу» (книга III).
У книзі VI, у підземному царстві, Анхіс показує Енею душі майбутніх великих римлян – і саме це бачення стає для Енея найсильнішою мотивацією продовжувати шлях, навіть коли він втрачає все.
Еней – людина, яка вміє підкоряти пристрасті розуму
На відміну від гомерівських героїв, які часто діють під впливом гніву чи кохання, Еней постійно контролює себе.
Найяскравіший приклад – історія з Дідоною (книга IV). Він щиро кохає карфагенську царицю, але коли Юпітер через Меркурія нагадує йому про вищу місію, Еней, хоч і зі стражданням, залишає Дідону.
Цитата:
«Італія! Там призначена доля тобі і твоїм нащадкам!
Не смій, Енею, не смій знехтувати велінням богів!» (IV, 345–347).
Вергілій підкреслює внутрішню боротьбу героя:
«Он плаче вночі, он тяжко зітхає, та мусив коритись» (IV, 331–332).
Еней – воїн милосердний
У другій половині поеми Еней вже не втікач, а воїн-захисник. Але навіть у бою він не втрачає людяності. Він пропонує поховати ворогів, жаліє юного Лавса, вбитого ним у двобої, і дозволяє поховати його з почестями.
Образ Енея – це ідеал римського принцепса, який Август хотів бачити в собі: благочестивий, стриманий, милосердний до переможених, але невиліковно відданий вищій меті – величі Риму.
Таблиця основних рис характеру Енея
Ось зручна таблиця:
| Риса характеру | Прояв у поемі | Приклад (книга) |
|---|---|---|
| Pietas (благочестя) | Виконує волю богів попри особисті почуття | Залишає Дідону (IV) |
| Відповідальність | Дбає про свій народ і майбутнє Риму | Промова після бурі (I) |
| Стриманість | Підкоряє пристрасті розуму | Прощається з Дідоною |
| Милосердя | Жаліє ворогів, дозволяє поховання | Смерть Лавса (X) |
| Внутрішня боротьба | Страждає, але виконує обов’язок | Ніч перед відплиттям з Карфагену (IV) |
- Еней – не ідеальний від народження: він сумнівається, плаче, страждає.
- Його головна сила – здатність перемагати себе заради вищої мети.
- Вергілій свідомо протиставляє його Turnus’у – пристрасному, гордовитому, «гомерівському» герою.
Еней Вергілія – це не просто троянський втікач, який заснував Рим. Це людина, яка вміє жертвувати особистим щастям заради долі цілого народу, підкоряти пристрасті розуму і зберігати людяність навіть у війні. Саме тому римляни вважали його своїм ідеальним прабатьком і взірцем для наслідування.