Хліб — це не лише основа нашого раціону, а й символ добробуту та традицій. Вірші про хліб, незалежно від того, чи адресовані вони дітям, чи дорослим, допомагають поглибити розуміння його важливості. Для школярів такі вірші можуть стати захопливим способом вивчення традицій і культури через прості й зрозумілі слова. Для дорослих вони несуть в собі глибший сенс, відображаючи повагу до праці й традицій. Вірші про хліб — це не тільки про їжу, а й про людські цінності, що формують наші звички та погляди.
Вірші про хліб українською
Вірші про хліб українською мовою відображають багатовікові традиції та шанування цього продукту, який є символом достатку, праці та тепла рідної землі.
Святий хліб
– Не кидайсь хлібом, він святий, –
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському. (Максим Рильський)
Пахне хліб
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
Хліб і слово
У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба – він святий,
не кидай слів на вітер!»
Я хліб шаную ще з дитинства
Я хліб шаную ще з дитинства,
У ньому сила й труд віків,
Неначе зародилася країна
У тих полях безмежних колосків.
А пам’ятаєш, як в дитинстві,
Такий знайомий запах із печі.
Родинним оберегом наче стали
Бабусин хліб і теплі калачі.
Сьогодні це для нас вже звично
Купити хліб ми можемо за мить,
Та в цій, здавалося б, звичайній їжі
Прадавня слава і історія лежить.
Ще наші предки, що трудилися невтомно,
Вкладали душу й сили все життя,
Працюючи так віддано у полі,
Не покидали віри в майбуття.
В роки тяжкі, що голодом назвались,
Безмежна кількість людства помирала,
І спечена хлібинка всій родині
Боротися зі смертю помагала.
Шануймо хліб у цю безхмарну днину
І пам’ятаймо ці прості слова:
«Шануєш хліб – шануєш Україну,
І все хороше, що вона тобі дала».
Колосок
Він виріс із зерниночки,
З тоненької билиночки.
Вітри блакитні віяли,
А хмарки дощик сіяли.
Волоссячко пишається,
На сонці наливається,
І під вітрами буйними
Шумить, шумить воно.
Ой, буде втіха кожному,
Хто виростив і виходив
Це золоте зерно! (Любов Забашта – Колосок)
Засівна
Гей, послала нива
Чорне полотно.
Ллється жовта злива —
Сіється зерно.
Сійся-родися,
Колосом розвийся,
Засівайся, ниво,
Людям на добро!
Хай у дні яснії
Зерно пророста,
Як мої надії,
Як мої літа.
Сійся-родися,
Колосом розвийся,
Засівайся щастям,
Ниво молода! (Василь Симоненко)
Хліб
Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нестривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь.
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова! (Л. Компанієць)
Пахне хлібом трава
Пахне хлібом трава,
Що купала мене з дитяти,
Пахнуть хлібом слова,
Що мене їх навчила мати.
Пахне хлібом терпка
Пісня батькової стодоли,
Пахне хлібом рука,
Що водила мене до школи.
Пахнуть хлібом гаї,
Де кохалися ми до згуби,
Пахнуть хлібом твої
Груди, очі, долоні, губи.
Пахне хлібом маля,
Що любов його народила.
Пахне хлібом земля,
Що дала мені сонце й крила. (Дмитро Павличко)
Хліб чесно вчіться здобувати
Хліб чесно вчіться здобувати,
Умійте й крихту шанувати _
З маленства мати науча…
Крізь все життя нам дзвонить колос,
Крізь всі літа нам чути голос
І матері, і сівача. (Микола Нагнибіда)
Хліб
Людина в землю покладе зерно,
Проллється Дощ – закільчиться воно.
Під білим Снігом чорна Борозна
На зиму стане домом для зерна.
Весною Сонце вийде залюбки
Позолотити нові колоски.
Колоссям поле зашумить усе,
Колосся з поля Хлібороб звезе,
Щоб Пекарі умілі на столи
Гарячий хліб пошвидше подали.
А Жінка візьме паляниці ті,
Поріже на окрайці золоті.
І кожен, хто леліяв колосок,
Одержить свій, по совісті, шматок…
Однак щедріших ще ніхто не зна,
Як Сніг і Дощ, як Сонце й Борозна.
Вони свої окрайці доброти
Таким малятам віддадуть, як ти. (Григорій Вієру)
Вірші для дітей
Вірші про хліб для дітей вчать їх цінувати значення хліба в повсякденному житті та прищеплюють повагу до праці, що стоїть за його випіканням.
Варвара Гринько
Хліб не зайчик з лісу носить —
Брат мій сіє, тато косить.
Хліборобом хочу стати,
Як мій братик, як мій тато.
Прибіжить із лісу зайчик —
Сам подам йому окрайчик!
Зерно
У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі.
Колобок і друзі
Вище хмари, до зірок
З димаря пливе димок:
У печі бабуся Ганка
Випікає Колобок!
Лис петляє край ліска,
— Кличте в гості! — вовк гука.
Сірий зайчик і зайчиха
Теж чекають Колобка.
Дід усівся край стола,
Скликав люду з півсела,
Всоте докучає бабі:
— Чи спекла?
— Так, вже спекла!
А хитренький Колобок
Розгріба в печі жарок
Та й пригадує стежину
Через луки та ярок.
Поза гору, поза ліс,
Через річку перевіз —
Там прослалося те поле,
На якому він ізріс.
Він у полі постріча
Комбайнера й орача,
Мовить:
— Вже зійшлися гості,
Тільки вас не вистача!..
Хто трудився для добра —
Кличу в гості вас, пора.
Діти, птахи і звірята —
Хліб усіх за стіл збира!
Оббіжить весь світ довкіл,
Аж тоді стрибне на стіл
Та й попросить розділити
Казку з правдою навпіл!
Пахне хліб
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
Окрайчик
Мама з полечка прийшла
І гостинець принесла.
В полі зайчик чеберяв,
Нам окрайчик передав.
Хто до крихти з’їсть окрайчик,
Буде бігать, наче зайчик.
Колосок
Тільки вийду на поля,
Шу-шу-шу… – шумить здаля.
То вусатий колосок
Подає свій голосок.
А у тому колоску
Ще зернятко у пушку.
Колосочку, дозрівай,
Зерно туго наливай.
Хліб від зайчиків
На галявині у лісі
Серед кленів і дубів
Я зайчаток працьовитих
За роботою зустрів.
Із добірної пшениці
Із любов’ю і теплом
Випікали паляниці
Зайченята під дубком.
Випікали й роздавали
Всім матусям залюбки
Щоби хлібцем смакували
Невгамовні малюки.
І хрумтять щасливі діти
Паляницями зайчат
Бо від зайця паляниці
Найсмачніші для малят.
Пиріг
Ріжемо яблука, Лущим горіх –
Мама пече нам святковий пиріг.
Пахне пиріг колосками пшеничними
Росами ранніми і опівнічними,
Піснею трактора, дощиком лагідним,
Сонцем – ранковим, обіднім і західним.
Бублик
Гнатик бублика тримає,
То посмокче, то катає,
Як шофер почне крутити,
Дав матусі відкусити,
Киці надівав на вухо,
Ще й Сірку давав понюхать.
Всім цю радість сповістив: –
Дід на ярмарку купив.
Пригадуванка
Де росте коровай?
Розкажи, пригадай.
На зеленім кущі?
Чи в саду на дощі?
Чи в далекій столиці?
Чи у нашій крамниці?
Чи ростуть калачі
У гарячій печі?
Де росте коровай?
Розкажи, пригадай.
Вірші про хліборобів
Вірші про хліборобів підкреслюють важливість праці людей, які вирощують зерно, і вшановують їхній внесок у наше життя, наповнюючи кожен шматок хліба особливим змістом.
Горджуся родом хліборобів
Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Ось дар священний їх — хлібина
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.
Паляниця
Благословенна праця хлібороба –
Хліб завжди був і є святим.
Тривога в ньому і жалоба,
Та колосочок золотий
Який пробився крізь морози –
Зеленим пір’ячком зійшов.
Його весни зігріли сльози,
У ньому, з древності – любов.
І в першоспечену хлібину
Ввійшла вона…
На втечі діб
Радіє стомлена родина –
Бо на столі селянський хліб!
Черствого хліба не буває,
Черствіють очі, ті що злі.
Дивіться люди: скарб зростає
І колоситься на землі.
Ми – хлібороби
Ми – хлібороби
В сонячних накрапах!..
І дух землі,
Й цвітінь медвяний запах –
Живильна сила рідної природи,
Жива опора нашої породи,
Тому і зазернилися глибинно,
Тому, як сонце,
Світиш нам, хлібино!
Хлібороб
О! Хлібороб! Яке значуще слово!
Чудове слово! Навіть чарівне!
Воно красиве, гідне, світанкове
І дуже рідне, світле і земне.
У цьому слові сонце й рідна нива,
Краплиста й срібна на зорі роса.
І мати з дітьми радісна й щаслива,
І ситі люди, і довкіл краса…
У цьому слові праця і натхнення,
За хліб насущний вічна боротьба.
Душі людської чисте одкровення
І колосків достиглих молотьба…
О! Хлібороб! Ти хлібодар для люду!
Ти на руках тримаєш все земне…
Годуєш і міністра, і приблуду,
Даруєш хліб, як сонечко ясне!
А разом з ним даруєш щастя жити
У ситості, в достатку і в теплі.
Ти вмієш Землю, як ніхто, любити.
Тому щасливий будь на цій Землі!
Хлібороб
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре?
Святую землю в банку заставляє,
В довги впадає, як в бездонне море,
І поти б’ється, аж остатня рація
На нього спаде – грунту ліцитація –
І поки в найми не пошкандибає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що вірно цісареві служить,
В касарні нишком рід свій споминає,
Зітхає нишком, і клене, і тужить,
Махає «гвером», в «гліді» машерує,
На варті мерзне, в «шпангах» креперує,
В «ібунках» пріє, «комісняк» снідає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, хто щирим патріотом зветься,
Податки точно рік за рік складає,
Шанує власть, перед жандармом гнеться,
Цілуєсь з возним і, хоч дуже бідний,
Як треба дати, дасть і гріш послідній,
А нащо, за що дав – і не питає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що все лиш ту науку чує,
Що тільки бідних господь бог карає,
Що ласка божа тільки багачу є,
Що чорт усюди чоловіка кусить,
А бідний все в покусі впасти мусить,
Що хлоп лінюх, п’яниця і свиня є, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Вірші для дорослих
Вірші про хліб для дорослих часто наповнені глибокими роздумами про працю, життя та символічне значення хліба як джерела сили, надії та достатку.
Нема такого хліба на землі
Нема такого хліба на землі,
Як той, що моя мати випікала
На листі горіховому в печі,
Глибокій, мов тунель коло Яремчі.
Як небо зорями, той мамин хліб
Обсипаний був зернятками тмину,
Він кликав і манив мене здаля,
Як свято пахощів у нашій хаті.
Я не збагну ніколи, як вмістилось
Моє життя в маленькім слові: хліб,
Вселенна — в зірці тмину запашного.
Живе в нім мати, що давно померла,
І той горіх, що з туги всох за нею,
Мені у тому слові шелестить.
Пахне хліб
Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.
Хліб і слово
У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
“Не кидай хліба — він святий, не кидай слів на вітер!”
Спасибі
Яке це славне слово — хлібороб,—
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!
Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна.
Їж, сину, хліб і не кидай додолу
Їж, сину, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину мій, до столу,
То пам’ятай, що хліб — це значить жить!
Чим пахне коровай
А чому так радість сяє
У очах дітей малих?
Бо сьогодні – День врожаю,
Коровай гостює в них.
Він шишкатий і рум’яний,
Ліг на шитий рушничок!
А на тому короваї
Солі білої дрібок.
І калини грона повні
Червоніють для прикрас…
– Короваю, гість шановний,
Звідкіля прийшов до нас?
Коровай, – сказав Борис, –
Під дощем і сонцем ріс.
Пахне сонечком він красним
І промінням теплим, ясним.
Пахне полем, колосками
Цей хороший коровай,
В ньому праця тата й мами,
Що збирали урожай.
Голодомор. Спогади про хліб.
Мені так часто снився хліб.
Не з голоду, бо на пекарні
Був біля печі я не рік,
Були часи ті славні.
Піджарий, з глянцем, запашний,
В руках ще був гарячий.
Такі солодкі були сни,
Як пекар, я їх часто бачив.
А ще свою бабусю пригадав,
Їй також снився хліб… У 33-тім…
Її я слухав і уявляв
Голодомор на рідних землях.
Пилип Чередніченко був дяком,
Дзвонив у дзвони він на свято,
Читав псалми всім за столом,
Як люди сходились до хати.
А потім стихло… Мертва тиша
І мертві тихо так лежать,
На лавах братики й сестрички,
Із печі ти не можеш встать.
Все тіло спухло, але ні болю,
Ні голоду дівча не відчува.
І реквієм гуділи дзвони
Та хор небесний заспівав.
Бив тато в дзвони і в ушах дзвеніло,
Здавалось, що душа летіла.
Раділа вбогая святковим співом:
Великдень! Це Пасха! Світле Воскресіння!
А може, це воскресіння мертвих і живих?
Гуділи дзвони, а потім… Заскрипіли
Так жалібно і кволо-тихо;
У хату двері відчинились:
Об’їздчиків принесло якесь лихо.
І ти прокинулась. Сказати щось несила,
Язик у роті геть розпух,
Губами тільки ворушила,
Нечутно навіть і ні звук.
Тіла холодні позбирали,
Із хати повиносили усіх.
Вже повний драбиняк наклали,
А тебе зверху – на мертвих, неживих.
Поїхали. І ти дивилася угору
Очами синіми у неба синь.
Не чутно вже пасхальні дзвони
І так хотілося ще жить.
Розширені зіниці зорили в небо,
Від хмари і до хмари зір блукав.
Шукала Бога: “Боже! Де Ти? Де Ти?
Я хочу жить, не хочу помирать”.
Приїхали. Тут за селом велика яма,
Зняли тебе напівживу
І потьмянілими очами
Вдивлялась ти крізь пелену.
У ямі майже все село лежить,
Десь знизу там є мама й тато,
Великою сім’я була колись:
Наверх складають три сестри, два брата.
В одного совість пробудилась,
Мовчати вже було несила.
“Послухай, тут Пилипові усі,
Одна ця Настя залишилась”.
Нахмуривсь другий, зарипів зубами:
“А що ж ми будемо робити?
Раніш вкидали всіх до ями,
А де тепер її подіти?”
Та згодились і на бригадний стан,
Завезли бідну сиротину.
Колгосп для тебе рідним став,
По краплі годували, як малу дитину.
І виходили! А як хотілось хліба!
Шматочок тільки видавали.
Тобі хліб снився, ти ним снила.
Ось так моя бабуся виживала.
Тобі тринадцятий минало,
Бо десь з двадцятого була,
Приблизно, метрики не мала,
Бо все село повимирало.
Мені тринадцятий минало,
Бабусі було сімдесят.
Її слова запам’ятались:
“Не дай вам, Боже, голодовку знать”.
Мені так часто снився хліб.
Шкода, що більше снів таких не має.
Не дай же, Господи, повік,
Про хліб із голоду нам марить.
Дай хліб щоденний на столи
У всі оселі в нашім краї,
Прозріння, Господи, пішли
Щоб люди всі Тебе пізнали.
Святого хліба дай батькам
І діточкам, і сиротині.
Даруй добро щоденно нам,
Щасливі сни і небо синє,
І кращу долю неньці-Україні!
Небесний обід
Що Бозя хліба дав наснилося дитині,
малий оповідав: — На білій скатертині
лежали калачі, медяники, ватрушки.
А поряд з часником в полумиску пампушки.
— Поспи мій рідний, ще. — Благала сина мати,
— А може і борщем там стануть частувати.
— Боюсь, ковтну води… — Чому ж тобі не спиться?
— Бо раптом і туди злий дядько нагодиться,
та забере усе із райської комори.
Ще й буде вимагать від янголів покори.
— Невідома дитя, йому туди дорога.
Царюють у душі совєти замість Бога.
Поснули, на вустах їх посмішка іскриться.
Смакує вже обом захмарна паляниця.
Дзвенів жалобний дзвін, читали панихиду.
Мільйони не вернулися з небесного обіду…
День пам’яті
На місто падає імла.
Звичайний день. Осіння сутінь.
І вогник тягнеться до скла –
Минулим, нинішнім, майбутнім.
І вже на відстані руки
Незримі тіні проростають.
І прокидаються свічки
Очима тих, кого не стало.
І ці маленькі пломінці
Стають тихенько перед кожним,
Щоб на окраєць у руці
Дивитись строго і побожно.
Щоб милосердя – мов закон.
Щоб жити – й хвильки не прогаять…
І наша пам’ять ланцюжком
Між цих свічок перебігає.
Вірші про хліб відображають глибоку повагу до цього простого, але життєво важливого продукту, який символізує працьовитість, достаток і традиції. Для дітей такі вірші допомагають зрозуміти значення хліба в повсякденному житті, а для дорослих – це нагадування про важливість хліборобської праці та шанування рідної землі. Вони передають зв’язок між поколіннями, показуючи, як хліб став частиною нашої культури й духовного спадку. Вірші про хліб – це спосіб зберегти традиції та цінності, які об’єднують і надихають.
