Вірші про троянди

Троянда — це не лише красива квітка, але й потужний символ у літературі. Вона втілює різноманітні теми: кохання, трагедію, красу та невідворотність часу. У поезії троянда часто є метафорою душі, жіночності, а також як символ вічного й короткочасного — вона символізує любов, яку можна втратити, та красу, яка може зникнути. Вірші про троянди є втіленням емоцій, переживань і бажань, тому ця квітка стала улюбленим мотивом для багатьох митців.

Вірші про троянди для жінок

У цих віршах троянди символізують красу та загадковість, а також почуття, які живуть у серці жінки.

Мабуть, не дарма є на світі троянди

Мабуть, не дарма є на світі троянди,
Їм місце знайдеться в саду, на веранді,
Як символ кохання, як символ надії,
Захоплюють, манять, занурюють в мрії,
Такі вони різні, такі досконалі,
Як символ розпусти, як символ моралі,
Ці квіти висловлюють вмить почуття,
Мінливі бажання, любов, каяття,
Їх колір про наміри вмить розповість,
Чи ніжність, чи біль, а можливо і злість,
Хоч вік їх короткий – та сутність безсмертна,
Водночас і звична, і безпрецедентна,
Краса їх чарує та змінює долю,
До меж насолоди, до крайності болю,
Шипів гострота, пелюсток оксамит,
Безмежжя чарівності й ніжності мить…

Троянди у вагоні

Червоні троянди, умиті росою.
Палають вони неземною красою;
Їх хтось залишив на полиці в вагоні
І свіжістю пахнуть пелюстки червоні.

Хтось віз ті червоні троянди додому
Комусь в подарунок. Кому – невідомо.
У цій метушні й колотнечі вокзальній
Про квіти забули – їх просто не взяли.

Виходячи поспіхом їх залишили
І квіти лежать, і голівки схилили…

А жінка – вона, мов троянда красива

А жінка - вона, мов троянда красива,
Вона є і ніжна і трішки колюча,
Вона, наче квітка, буває примхлива,
А грубість для неї - є дуже болюча.
Вона любить сонце, увагу і ласку,
Коли усі примхи її пам'ятають,
Вона, мов дитина, вірить у казку,
Та в те що, дива в цьому світі бувають.
Вона неповторна, одна мільйони,
Готова в житті через все перейти,
Здолати всі труднощі і перепони,
Що б справжнє кохання своє віднайти.
Її аромат п'янить, душу дурманить,
А гострі шипи ранять так що йде кров,
Красою вона часто розум туманить,
Що б серце відчуло гарячу любов.
До неї наблизитись важко буває,
Й ще важче до рук узяти її,
Та той кого щиро вона покохає,
Щастя своє знайде на землі.

Жовта троянда

Розлогий кущ... Цвітуть троянди.
І повнять пахощами світ.
Додолу хиляться гірлянди...
Проміння сонячного цвіт.

Не просто кущ - окраса саду.
Пахучі  жовті пелюстки.
Хибні думки, що символ зради
Ховають в себе  ці квітки.

Троянда жовта, як світанок,
Емблема дружби, чистоти.
Серця не здатна тяжко ранить:
Занадто ніжні колючки.

Хлюпоче в склянці ніжна квітка.
А я не можу зрозуміть:
Чом розлучились  тоді швидко,
Усе тривало тільки мить.

Чи, може,  дарував їх рідко.
Боявсь - зів"януть у воді.
Та жовті квіти були свідком,
Як ми були ще молоді...

На  них я з ніжністю дивлюся.
А плин  років не спинить час..
А що тепер? Лиш посміхнуся,
Згадаю іноді про нас...