Степан Руданський — один з найяскравіших українських поетів XIX століття, автор ліричних пісень, історичних поем та гумористичних творів, які він сам називав «співомовками». Його гуморески, або приказки, стали класикою українського гумору завдяки гострому слову, народному колориту та влучним сатиричним зарисовкам з життя. Багато творів Руданського увійшли до шкільної програми, особливо короткі вірші Степана Руданського для дітей та дорослих, що поєднують сміх і повчання. Найвідоміші твори Степана Руданського — це саме гуморески, які переспівують народні анекдоти, висміюють вади та зображують типових персонажів того часу.
“Запорожець у цариці” (гумореска)
Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Король каже: «Ви, хлоп’ята,
Що вам треба буде?»
«Та нам треба, пане-королю,
Щоб ти нам дав судно».
«А нащо вам судно?»
«Та щоб ми попливли
До цариці в гості,
Та й побачили б ми її».
Король каже: «Добре, хлоп’ята,
Я вам дам судно,
Тільки ви мені скажіть,
Що ви їй скажете?»
«Та скажемо, що ми козаки,
З Запорожжя прийшли,
Та принесли їй подарунок —
Свою шаблю гостру».
Король засміявся:
«Оце козаки!
Йдіть, хлоп’ята, до цариці,
Та не забудьте шаблі!»
Запорожці попливли,
До цариці прибули,
Цариця вийшла на берег,
Їх привітала.
«Що ви, хлоп’ята, принесли?»
«Та шаблю гостру!»
Цариця каже: «Оце добре,
А тепер покажіть, як рубати!»
Запорожці шаблями махнули,
Та й царицю зарубали…
(Але то жарт, бо цариця жива,
А козаки сміються!)
(Це класична коротка гумореска з народним колоритом, де запорожці жартують над владою.)
“Козацький указ” (українська гумореска)
Гетьман пише указ:
«Щоб усі козаки
Йшли на війну,
Бо ворог іде!»
А один козак читає:
«Та що там за указ?
Щоб усі козаки
Йшли на… сінокіс!»
Гетьман гукає: «Не на сінокіс,
А на війну!»
Козак: «Та то ж добре,
Бо на сінокосі трава росте,
А на війні — голови!»
Гетьман засміявся:
«Добре, хлопче,
Йди на сінокіс,
А війна — то на потім!»
“Баба в церкві” (гумореска)
Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила;
Де була яка ікона —
Всюди поліпила.
Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже, — пошукаю
Святого Микити!»
Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить…
Видять люди й розважають,
Щоб там не ліпила:
«Що ти, бабо, — кажуть, — робиш?
Таж то вража сила!..»
Але баба обернулась:
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде.
Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати».
“Вечорниці” (поема, скорочено основний фрагмент)
Гриць з Оляною кохались;
І на празник, як прощались
Перед коршмою колись,
Обіцялися зійтись,
Як начнуться вечорниці
У Тетяни-молодиці.
За дубиною село.
Сонечко уже зайшло.
В небі зорі показались,
І дівчата позбирались
До Тетяни побрели!..
Наварили, напекли,
Стіл накрили, посідали,
Парубків лиш тілько ждали.
От приходять парубки,
Дались чути і скрипки,
І підківки забряжчали
У дівчат і парубків…
Тілько Гриць їден сидів
І не думав танцювати…
«Що з тобою, Грицьку-брате?»
(Це романтична балада про кохання, страх і трагічний кінець на вечорницях.)
“Верба” (вірш)
Біленькая хатка.
Там сироти жили:
Братик із сестрою.
Жили собі, кохалися,
Як риба з водою.
Брат ходить полює,
Сестра вишиває;
Брат приносить звірину,
Сестра вишиває.
Та прийшов раз братик,
Приніс зайця білого,
Сестра каже: «Брате мій,
Зваримо його!»
Зварили, з’їли…
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась,
Та й, знать, побрикала.
“Студент” (пісня)
В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.
І в болото увійшла.
Б’ється з нуждою студент.
Зима люта. Вітер свище,
Сніг по вікнах брязкотить,
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло каменить.
А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
І зубами скрегоче…
(Пісня про бідність студента в холодному Петербурзі.)
“Переслів’я” (Вір не вір, а не кажи: «Брешеш»)
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.
А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.
В дупло руку — не йде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди край дупла —
Та й сам улізаю.
Ходжу голий по дуплі…
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.
Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.
Гиц із дуба на коня!
Коня підганяю…
Аж коняка, як на сміх,
Тільки перед має!
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.
Я і взявся йому зад
З верби підправляти,
І підправив, та й заліг
На годинку спати.
Того було й треба —
Додряпались по вербі
До самого неба.
Пробудився — до шпаків —
Та де вже до ката!..
Аж на небі половив
Свої шпаченята!..
Ото знову до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й, знать, побрикала.
“Павло Полуботок” (поема, уривок)
Полуботку-Полуботку,
Наказний гетьмане!
А хто ж тобі гетьманськую
Булаву дістане?
Полуботку-Полуботку,
Голубе-соколю!
А як же ж ти підіймешся
За козацьку волю?
Полуботку-Полуботку,
Рідная дитино!
А як же ж ти ізійдешся
З вражим Вельяміном?
(Поема про боротьбу гетьмана за права України.)
“Павло Апостол” (поема, уривок)
Україно-Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?
(Історична поема про гетьмана Павла Апостола.)
“Олег — князь Київський” (поема, уривок)
Не у гості, а на кості
Ходили козари.
Та не пиво ж і їм буде,
А кров та пожари!
Вже зібрався Олег віщий
На вражу недолю,
Та й повів своє військо
На грецькую землю…
“Окуляри” (гумореска)
Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вмів читати.
До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри».
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.
Найвідоміші твори Степана Руданського — це поєднання лірики, що торкається серця, та гуморесок, що викликають щиру посмішку. Його вірші Степана Руданського для дітей та дорослих живуть уже понад століття, бо в них — правда життя, народний гумор і любов до України. Співомовки Руданського — це скарб, який варто перечитувати знову й знову, бо в кожному рядку ховається іскра дотепу й мудрості.
